• Закон України про аудиторську діяльність
• Види перевірок
• Результат аудиту
• Міжнародні стандарти аудиту
• Аудиторські послуги
• Аудит касових операцій

Пошук за назвою:    
Розширений пошук

• Електронна база документів
• Сертифікація
• Спілки, федерації
• Семінари та конференції
• Інформація про ДПА
• Корисні сайти
• Журнали та газети
• Перевірити статус платника ПДВ

• Податок на прибуток
• ПДВ
• Єдиний податок

• Акцизний збір
• Збір за забруднення навколишнього середовища

• Державне мито
• Плата за землю
• Рентні платежі
• Торговий патент та деякі види підприємницької діяльності

• Закон України про бухгалтерський облік та фінансову звітність
• Положення (стандарти) бухгалтерського обліку
• Облікова політика підприємства
• Міжнародні стандарти фінансової звітності

• Програмне забезпечення

Держава здійснює підтримку суб‘єктів малого підприємництва незалежного від форми власності з метою якнайшвидшого виходу з економічного кризи та створення умов для розширення впровадження ринкових реформ в України, в тому числі відповідно до вимог Закону України "Про державну підтримку малого підприємництва" від 19.10.00 №2063-ІІІ.

Метою державної підтримки малого підприємництва є створення умов для позитивних структурних змін в економіці України; сприяння формуванню і розвитку малого підприємництва, становлення малого підприємництва, як провідної сили в подоланні негативних процесів в економіці та забезпечення сталого позитивного розвитку суспільства; підтримка вітчизняних виробників.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про державну підтримку малого підприємництва" суб'єктами малого підприємництва є: фізичні особи, зареєстровані у встановленому законом порядку як суб'єкти підприємницької діяльності; юридичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб та обсяг річного валового доходу не перевищує 500 000 євро. Середньооблікова чисельність працюючих визначається з урахуванням усіх працівників, у тому числі тих, що працюють за договорами та за сумісництвом, а також працівників представництв, філій, відділень та інших відокремлених підрозділів.

Стаття 2 Закону України "Про державну підтримку малого підприємництва" визначає сферу дії цього закону, яка поширюється на суб‘єктів малого підприємництва незалежного від форми власності, у тому числі тих, що здійснюють діяльність у галузі сільського господарства. Дія даного Закону не поширюється на довірчі товариства, страхові компанії, банки, ломбарди, інші фінансово-кредитні та небанківські фінансові установи суб'єкти підприємницької діяльності, які проводять діяльність у сфері грального бізнесу, здійснюють обмін іноземної валюти, які є виробниками та імпортерами підакцизних товарів, а також суб'єкти підприємницької діяльності, у статутному фонді яких частка вкладів, що належить юридичним особам - засновникам та учасникам цих суб'єктів, які не є суб'єктами малого підприємництва, перевищує 25%.

Для суб'єктів малого підприємництва в порядку, встановленому законодавством України, може застосовуватись спрощена система оподаткування бухгалтерського обліку та звітності, яка передбачає: заміну сплати встановлених законодавством податків і зборів (обов'язкових платежів) сплатою єдиного податку; застосування спрощеного бухгалтерського обліку і звітності. Порядок ведення спрощеної системи бухгалтерського обліку та звітності визначається Кабінетом Міністрів України. Ця система може застосовуватися поряд з діючою загальною системою оподаткування, бухгалтерського обліку та звітності, передбаченою законодавством, на вибір суб'єкта малого підприємництва.

Указ Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" від 3 липня 1998 року №727/98 зі змінами та доповненнями (далі - Указ № 727) є спеціальним нормативно - правовим актом, що встановлює порядок запровадження спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва.

Указ №727 встановлює, що використовувати режим оподаткування за цією системою можуть: фізичні особи, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. грн.; юридичні особи - СПД будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких за рік середньо облікова чисельність працюючих не перевищує 50 осіб і обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 1 млн. грн.

Середньооблікова чисельність працюючих визначається за методикою, затвердженою органами статистики, з урахуванням усіх його працівників, у тому числі тих, що працюють за договором та за сумісництвом, а також працівників представництв, філій, відділень та інших відособлених підрозділів.

Виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг).

Суб‘єкти малого підприємництва - фізичні особи, мають право самостійно обирати спосіб оподаткування доходів за єдиним податком шляхом отримання свідоцтва про сплату єдиного податку.

Ставка єдиного податку для суб‘єктів малого підприємництва - фізичних осіб, встановлюється місцевими радами за місцем їх державної реєстрації залежно від виду діяльності і не може становити менше 20 грн. та більше 200 грн. на місяць. У разі коли фізична особа - суб‘єкт малого підприємництва здійснює кілька видів підприємницької діяльності, для яких установлено різні ставки єдиного податку, нею придбавається одне свідоцтво і сплачується єдиний податок за більшою ставкою за цими видами діяльності, встановленою місцевою радою за місцем його державної реєстрації як суб‘єкта підприємницької діяльності в залежності від того здійснює він підприємницьку діяльність на всій території України чи лише за місцем державної реєстрації, але що не перевищує встановленої максимальної ставки.

У разі коли платник єдиного податку здійснює підприємницьку діяльність з використанням найманої праці або за участю у підприємницькій діяльності членів його сім'ї, ставка єдиного податку збільшується на 50% за кожну особу. У разі збільшення чисельності працівників (відкриття додаткових робочих місць) протягом терміну дії отриманого Свідоцтва платник єдиного податку повинен здійснити доплату за кожного додатково найманого працівника, з розрахунку не менш як за повний місяць з початку діяльності таких працівників, і отримати Довідки для цих працівників. У разі зменшення чисельності працівників протягом терміну дії отриманого Свідоцтва платник єдиного податку повинен повернути отриманні Довідки. У разі втрати Довідки за працівника може бути припинена лише починаючи з наступного кварталу.

Суб‘єкти підприємницької діяльності - фізичні особи, які сплачують єдиний податок, звільняються від обов'язку нарахування, відрахування та перерахування до державних цільових фондів зборів пов'язаних із виплатою заробітної плати працівникам, які перебувають з ним у трудових відносинах, включаючи членів його сім'ї.

Спрощена система оподаткування, обліку та звітності для суб‘єктів малого підприємництва може застосовуватись поряд з діючою системою оподаткування, обліку та звітності, передбаченою законодавством, на вибір суб‘єктів малого підприємництва.

Форма і порядок видачі свідоцтва про право сплати єдиного податку встановлюється ДПА України і є єдиним на всій території України.

Для переходу на спрощену систему оподаткування, обліку і звітності суб‘єкт підприємницької діяльності подає письмову заяву до органу ДПС за місцем державної реєстрації. Суб‘єкт підприємницької діяльності - юридична особа, обов'язково зазначає, яку ставку єдиного податку ним обрано. Заява подається не пізніше ніж за 15 днів до початку наступного звітного (податкового) періоду (кварталу) за умови сплати всіх установлених податків та обов'язкових платежів за попередній звітній (податковий період).

Свідоцтво видається на квартал. У разі щомісячної сплати єдиного податку його сплата здійснюється не пізніше 20-го числа місяця, наступного за тим, в якому здійснювалась попередня сплата єдиного податку. Якщо протягом терміну дії отриманого свідоцтва відповідною місцевою радою змінюється (зменшується, збільшується) ставки єдиного податку, то перерахунок сум платежів за період, за який проведена оплата, не проводиться.

Протягом року свідоцтво може продовжуватися щокварталу за відсутності податкової заборгованості (єдиного податку) та за умови сплати єдиного податку у визначений термін.

За порушення термінів сплати або неповної сплати сум єдиного податку, відповідно до п.3.9. Інструкції про порядок нарахування та погашення пені за платежами, що контролюються органами державної податкової служби, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України від 11 червня 2003 року №290 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27 червня 2003 року за №522/7843 на суму податкового боргу нараховується пеня (включаючи суму штрафних санкцій за їх наявності) із розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, діючої на день виникнення такого податкового боргу або на день його (його частини) погашення, при цьому для розрахунку використовується більша із зазначених ставок.

Нарахування пені здійснюється на день фактичного погашення податкового боргу (частини податкового боргу) за кожний календарний день прострочення платежу, включаючи день такого погашення.

Якщо останній день граничного строку сплати податкового зобов'язання збігається з вихідним або святковим днем, то останнім днем граничного строку сплати єдиного податку вважається наступний за вихідним або святковим робочий операційний (банківський) день.

У разі порушення вимог, установлених статтею 1 даного Указу, платник єдиного податку повинен перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності, починаючи з наступного звітного періоду (кварталу). Тобто, при перевищенні обсягу виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за календарний рік понад 500 тис. грн., суб'єкти господарювання повинні перейти на загальну систему оподаткування починаючи з наступного звітного періоду (стаття 5 Указу № 727).

Суб‘єкти малого підприємництва несуть відповідальність за правильність обчислення, своєчасність подання розрахунків та сум єдиного податку згідно з законодавством України.

Новостворені та зареєстровані в установленому порядку суб‘єкти малого підприємництва, які подали до органів ДПС за місцем їх реєстрації заяву на право застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, вважаються суб'єктами спрощеної системи оподаткування обліку та звітності з того кварталу, в якому проведену їх державну реєстрацію. Суб‘єкти малого підприємництва - фізичні особи, платники єдиного податку мають право не застосовувати електронні контрольно-касові апарати для проведення розрахунків із споживачами.

Порядок ведення спрощеного обліку та звітності суб'єктами малого підприємництва відповідно до Указу № 727 затверджується Міністерством фінансів України.

Дія даного Указу не поширюється на:
суб'єктів підприємницької діяльності, на яких поширюється дія Закону України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" в частині придбання спеціального патенту;
довірчі товариства, страхові компанії, банки, інші фінансово-кредитні та небанківські фінансові установи;
суб'єктів підприємницької діяльності, у статутному фонді яких частки, що належать юридичним особам - учасникам та засновникам даних суб'єктів, які не є суб'єктами малого підприємництва, перевищують 25 відсотків;
фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи і здійснюють торгівлю лікеро-горілчаними та тютюновими виробами, пально-мастильними матеріалами;
спільну діяльність, визначену пунктом 7.7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Стосовно правомірності переходу приватних нотаріусів на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності

Спори, що виникають у сфері публічно-правових відносин, зокрема з податкових правовідносин, а також інші спори за участю податкових органів як суб‘єктів владних повноважень розглядаються за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

За такими правилами мають розглядатись як позови фізичних осіб, фізичних осіб-підприємців, юридичних осіб про визнання протиправними рішень (дій, бездіяльності) податкових органів, так і про стягнення податків, застосування адміністративно-господарських (штрафних, фінансових тощо) санкцій, які є наслідком прийнятих ними відповідних рішень.

При подачі скарг на неправомірні дії ОДПС щодо відмови у задоволенні заяв про перехід на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, приватні нотаріуси обґрунтовують свої вимоги тим, що вони мають право перейти на спрощену систему оподаткування, оскільки Указом Президента України від 3 липня 1998 року № 727/98 чітко визначено коло осіб, які не можуть перейти на спрощену систему оподаткування і цей перелік є вичерпним. Приватні нотаріуси в переліку тих, на кого заборонено поширювати спрощену систему оподаткування, не вказані.

Але, при розгляді судових спорів даної категорії, суди касаційних інстанцій не підтримують позицію позивачів - приватних нотаріусів, виходячи з наступного.

Відповідно до Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" від 3 липня 1998 року № 727/98 спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується для суб'єктів малого підприємництва, які мають право самостійно обрати спосіб оподаткування доходів за єдиним податком шляхом отримання свідоцтва про сплату єдиного податку.

Поняття суб'єктів малого підприємництва визначено в статті 1 Закону України "Про державну підтримку малого підприємництва" від 19 жовтня 2000 року № 2063-III , згідно з яким до суб'єктів малого підприємництва відносяться фізичні особи, які зареєстровані у встановленому чинним законодавством порядку як суб'єкти підприємницької діяльності і які здійснюють підприємницьку діяльність, не заборонену чинним законодавством.

Відповідно до статті 3 Закону України "Про нотаріат" та Указу Президента України від 23 серпня 1998 року № 932/98 "Про врегулювання діяльності нотаріату в Україні" нотаріус не може займатися підприємницькою діяльністю, вчинення нотаріальних дій не є підприємницькою діяльністю. Тому віднесення приватних нотаріусів до кола фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності є незаконним.

Належність нотаріусів як осіб, які здійснюють "незалежну професійну діяльність", до категорії "самозайнятих осіб", не є підставою для поширення на приватних нотаріусів норм підпункту 4.3.25 пункту 4.3 статті 4 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", згідно з якими самозайнятим особам дається можливість стати платником єдиного податку, оскільки в цих нормах мова йде про доходи, які не включаються до місячного або річного оподатковуваного доходу, а не про можливість зміни окремими платниками податку, у тому числі самозайнятими особами, системи оподаткування.

Вказані норми не призводять до виникнення права для обрання (застосування) спрощеної системи оподаткування, оскільки на даний час не прийнято спеціального закону, який би встановлював спрощене оподаткування доходів (прибутків) від здійснення незалежної професійної діяльності, у тому числі діяльності приватних нотаріусів.

Тому в умовах чинного законодавства, нотаріуси не можуть обрати або перейти на спеціальну (спрощену) систему оподаткування відповідно до Указу Президента України від 3 липня 1998 року № 727/98 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва".

Згідно зі статтею 32 Закону України "Про нотаріат" з доходу приватного нотаріуса справляється податок за ставками, встановленими чинним законодавством України.

Відповідно до пункту 22.2 статті 22 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", в разі, якщо норми інших законів чи інших законодавчих актів, які містять правила оподаткування доходів (прибутків) фізичних осіб, суперечать нормам зазначеного Закону, пріоритет мають норми цього Закону.

Отримані нотаріусом доходи оподатковуються за правилами, встановленими Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб" за ставкою податку, визначеною в пункті 7.1 статті 7.

Таким чином, враховуючи наведене, суди (колегія суддів Вищого адміністративного суду України, судова палата у цивільних справах Верховного Суду України) прийшли до висновку, що в діях суб'єкта владних повноважень не вбачається порушень законодавства по відмові приватному нотаріусу у застосуванні спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності.

Необхідно зазначити, що позиція Державної податкової адміністрації України стосовно переходу приватних нотаріусів на спрощену систему оподаткування висвітлена у листі від 19.04.05 №3678/Л/17-3115.

У вказаному листі ДПА України зазначено, що з 1 січня 2004 року оподаткування доходів фізичних осіб, зокрема, порядок сплати (перерахування) до бюджету податку з доходів фізичних осіб, у тому числі тих, які здійснюють незалежну професійну діяльність, зокрема приватну нотаріальну діяльність, охоплюється нормами Закону України від 22 травня 2003 року № 889 "Про податок з доходів фізичних осіб".

Щодо застосування спрощеної системи оподаткування приватними нотаріусами то, перехід на спрощену систему оподаткування є можливим тільки для суб'єктів підприємницької діяльності. Здійснення фізичними особами підприємницької діяльності регулюється, зокрема, Цивільним кодексом України та Господарським кодексом України, які набрали чинності з 1 січня 2004 року.

Відповідно до статті 50 Цивільного кодексу право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Обмеження права фізичної особи на здійснення підприємницької діяльності встановлюється Конституцією України та законом. Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом. З 1 липня 2004 року державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності - фізичних осіб здійснюється у порядку, встановленому Законом України від 15 травня 2003 року "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців".

Діяльність нотаріусів, зокрема, приватних нотаріусів регулюється Законом України "Про нотаріат", згідно якого приватні нотаріуси не можуть бути зареєстровані суб'єктами підприємницької діяльності.

Позиція Державної податкової адміністрації України щодо неможливості застосування приватними нотаріусами спрощеної системи оподаткування підтримана Верховним Судом України, зокрема, в ухвалі від 25.05.05 та Вищим адміністративним судом України в ухвалі від 10.05.06 та у постановах від 25.05.06 №к-2099/06 та від 11.03.08.

Сплата внесків до Пенсійного фонду України із суми оплати праці (грошового забезпечення) працівників підприємства, яке знаходиться на спрощеній системі оподаткування

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Верховний Суд України при розгляді справи за позовом спільного підприємства "А" про визнання недійсним рішення Управління ПФУ, яким було нараховано страховий збір до Пенсійного фонду України та штрафні санкції, спростував позицію апеляційного суду, із висновком якого погодився суд касаційної інстанції, стосовно того, що позивач, як платник єдиного податку, відповідно до статті 6 Указу Президента України від 3 липня 1998 року №727/98 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" звільняється від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування в розмірі 32% від фактичних витрат на оплату праці працівників, оскільки сплачує його у складі сум єдиного податку.

Позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що підприємство перейшло на спрощену систему оподаткування і сплачує страховий збір у складі сум єдиного податку.

Стаття 5 Закону України від 9 липня 2003 року №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон України №1058-IV) регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи такого страхування. Дія інших нормативно-правових актів на ці правовідносини може поширюватися лише у випадках, передбачених зазначеним Законом, або в частині, що йому не суперечить. Виключно цим Законом визначаються: принципи та структура системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які йому підлягають; перелік платників страхових внесків, їх права та обов'язки; порядок нарахування, обчислення, сплати цих внесків і стягнення заборгованості за ними.

Пунктом 1 статті 11 Закону України № 1058-IV встановлено, що загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню підлягають особи, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, створених відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, у філіях, представництвах, відділеннях, інших відокремлених підрозділах цих підприємств, організацій, в об'єднаннях громадян, у фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності й інших осіб, включаючи юридичних і фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент), на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством.

Згідно з пунктом 1 статті 14 Закону України № 1058-IV страхувальниками цих осіб є їх роботодавці, які відповідно до частини першої статті 15 цього Закону належать до платників страхових внесків і зобов'язані на підставі пункту 6 частини другої статті 17 зазначеного Закону нараховувати, обчислювати та сплачувати в установлені строки й у повному обсязі страхові внески.

У статті 18 Закону України № 1058-IV зазначено, що страхові внески є цільовим загальнообов'язковим платежем, який справляється на всій території України в порядку, встановленому цим Законом; вони не включаються до складу податків, інших обов'язкових платежів, що складають систему оподаткування; на ці внески не поширюється податкове законодавство, а іншим законодавством не можуть встановлюватися пільги з нарахування і сплати таких внесків або звільнення від їх сплати.

Ставки, механізм справляння та пільги зі сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування встановлені Законом України від 26.06.97 № 400/97-ВР "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування", яким, як і Законом № 1058-IV, не передбачено такої пільги, як звільнення від сплати цього збору для суб'єктів підприємницької діяльності, котрі перейшли на спрощену систему оподаткування.

Аналізуючи наведені правові норми, колегія суддів Верховного Суду України дійшла висновку, що страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування не входять до системи оподаткування, на них не поширюється податкове законодавство, а іншим законодавством не можуть встановлюватися пільги з нарахування та сплати цих внесків або звільнення від їх сплати.

Отже, обов'язок сплачувати страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування не залежить від статусу платника податку як суб'єкта підприємницької діяльності.

Згідно з вимогами пункту 16 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України №1058-IV до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить йому. Положення статті 6 зазначеного вище Указу про звільнення суб'єктів малого підприємництва, які сплачують єдиний податок від збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, Закону суперечить і застосуванню не підлягає.

Статтею 19 Закону України № 1058-IV установлено, що страхові внески до солідарної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування нараховуються роботодавцем на суми фактичних витрат на оплату праці (грошового забезпечення) працівників, які включають витрати на виплату основної та додаткової заробітної плати, інших заохочувальних і компенсаційних виплат.

З метою забезпечення однакового і правильного застосування норм чинного законодавства при вирішенні справ щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування платниками єдиного податку Вищий адміністративний суд довів своїми листами від 19.02.08 № 246/9/1/13-08 та від 17.07.08 № 1248/100/13-08 до відома голів апеляційних адміністративних судів України постанови Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України (від 15.05.06 № 07/59, від 29.05.2007 №07/64 та 29.01.2008 № 08/23), в яких викладено правові позиції з відповідного питання.

За матеріалами офіційного сайту ДПА України