На головну сторінкуНаписати листаДодати в вибране  Аудиторські фірми Електронна база документів  Online - консультація аудитора
Аудит
Аудиторські фірми
Корисне аудиторам
Податки
Збори
Обов'язкові платежі
Бухгалтерський облік
Автоматизація
Головна сторінка - Новини

Новини


Дивіться також:
Затверджено нову форму декларації по ПДВ!
Аудиторською палатою затверджено нову форми звітності №1-аудит (річна) «Звіт аудиторської фірми (аудитора) про надані аудиторські послуги» та Інструкцію щодо її складання!
Вимоги, яких необхідно дотримуватися платникам податків при оформленні скарг.
Мінфін затвердив Методичні рекомендації з бухгалтерського обліку нематеріальних активів
Аудиторська палата застосовує стягнення до аудиторів
В ДПА України запрацювала «пряма» телефонна лінія

Податкові спори: засоби доказування, оцінка доказів

8 липня 2009 / Залишив(ла):Admin


З прийняттям Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) спори фізичних та юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно - правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності відносяться до компетенції адміністративних судів. Відповідно до ст. 3 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Органи державної податкової служби (надалі - органи ДПС) відповідно до Закону України „Про державну податкову службу в Україні" від 04.12.90 №509 - ХІІ (надалі - Закон №509) здійснюють владні, управлінські функції, що полягають у контролі за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством (надалі - податки, інші платежі), а отже є органами владних повноважень.

 Статтею 71 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача (орган владних повноважень), якщо він заперечує проти адміністративного позову. Доказами відповідно до ст. 69 КАС України є будь - які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. З метою забезпечення належної доказової бази обґрунтованості прийняття рішення про застосування штрафних санкцій до платника податків, що допустив порушення у сфері оподаткування, органи ДПС в межах компетенції вживають вичерпні заходи щодо встановлення фактичних обставин допущеного правопорушення його документальне підтвердження. Своєчасність та законність проведення вказаних дій, збір відповідних матеріалів є запорукою захисту інтересів держави шляхом залишення в силі оскаржуваного податкового повідомлення - рішення.

 

Приклад І.

Про порушення правил складання вантажно-митної декларації (надалі - ВМД). Позиція платника податків : на виконання договору купівлі - продажу платником податків придбано у ДНВП „Е" товар, який в подальшому через комісіонера експортовано за кордон. Факт вивезення товару за межі митної території України підтверджується ВМД. Оплата за експортований товар надійшла на рахунок суб'єкта господарювання, а відтак платник податків має право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість (надалі - ПДВ).

Позиція ОДПС : при здійсненні господарської діяльності платником податків порушено пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України „ Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.94 №334/94 - ВР (надалі - Закон №334) пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону №168 в частині завищення заявленої суми бюджетного відшкодування по ПДВ, а тому заявлена сума до відшкодування підлягає зменшенню.

Рішення суду : Верховний Суд України підтримуючи позицію органів ДПС, зазначає наступне. Органом ДПС проведено перевірку НВФ „Г" за результатами якої складено акт та винесено податкове повідомлення - рішення яким суб'єкту господарювання зменшено заявлену до відшкодування суму ПДВ з бюджету. Не погоджуючись з винесеними податковими повідомленнями - рішеннями платник податків оскаржив їх до суду. За результатами розгляду справи судом першої інстанції в позові відмовлено. Постановою суду апеляційної інстанції скасовано рішення суду першої інстанції, позов суб'єкта господарювання задоволено. Ухвалою Вищого адміністративного суду України постанову суду апеляційної інстанції скасовано, рішення суду першої інстанції залишено без змін. Судова колегія в адміністративних справах Верховного Суду України за результатами розгляду касаційної скарги платника податків дійшла до висновку, що вона не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції повинно бути залишено без змін. Як встановлено судом першої інстанції, придбаний у ДНВП „Е" товар суб'єкт господарювання через комісіонера ТОВ „Ю" експортував за кордон. На підтвердження здійснюваного експорту і правомірності заявленого відшкодування з ПДВ ТОВ „Ю" надано відповідну ВМД. Проте суд першої інстанції не прийняв як належне підтвердження правомірності заявленої до відшкодування суми з ПДВ надану платником податків ВМД. З його думкою погодився і суд касаційної інстанції, оскільки ВМД не відповідає вимогам постанови Кабінету Міністрів України „Про вдосконалення механізму відшкодування бюджетної заборгованості з податку на додану вартість за операціями з експорту продукції" від 01.03.02 №243, адже з копії п'ятого основного аркушу ВМД, який надавався платником податків на обґрунтування позову і міститься в матеріалах справи, вбачається, що напис про фактичне вивезення експортованих товарів за межі митної території України, який засвідчується підписом відповідальної особи та гербовою печаткою митного органу на зворотньому боці вказаного документу, відсутній. Крім того, судом першої інстанції було встановлено, що Слідчим управлінням Служби безпеки України порушено і розслідується кримінальна справа №221 за фактом контрабанди експортованого товару. Висновком експерта, який проводив судово-почеркознавчу експертизу в цій кримінальній справі, встановлено, що підписи від імені ТОВ „Ю" у деяких документах, у тому числі на договорі комісії, акті прийому - передачі майна на комісію до договору комісії виконані не директором цього підприємства, а іншою особою. Судом також встановлено, що ПДВ, сплачений позивачем ДНВП „Е" у ціні товару, до бюджету не надходив. За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про безпідставність скасування апеляційним судом законного і обґрунтованого рішення суду першої інстанції.

Враховуючи викладене, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України постановила, у задоволені касаційної скарги НВФ „Г" відмовити, ухвалу Вищого адміністративного суду України залишити без змін.

 

Приклад ІІ.

Про порушення правил використання реєстраторів розрахункових операцій (надалі - РРО).

Позиція платника податків : при проведенні перевірки органом ДПС порушено норми чинного законодавства України, зроблено неправомірні висновки щодо виявлених порушень, і як наслідок, прийнято безпідставне рішення про застосування штрафних санкцій, що не ґрунтується на вимогах закону.

Позиція ОДПС : при проведенні перевірки працівниками органу ДПС виявлено, що в порушення п. 1 ст. 3, ст. 17 Закону України „Про застосування реєстратора розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" від 06.07.95 №265/95 - ВР (надалі - Закон №265) платником податків не проведено розрахункову операцію через РРО і не видано споживачу розрахунковий документ при отриманні завдатку. Крім того виявлено що РРО, який використовується суб'єктом господарювання для розрахунків із споживачами, опломбовано з порушенням установленого порядку, копія останньої довідки про опломбування РРО до настання найближчого терміну подання звітності, пов'язаної із його застосуванням до органу ДПС не подано.

Рішення суду : Верховний Суд України підтримуючи позицію органів ДПС, зазначає наступне. Органом ДПС проведено перевірку за результатами якої встановлено порушення суб'єктом господарювання порядку застосування РРО, складено акт та винесено податкове повідомлення - рішення яким застосовано до платника податків штрафних санкцій за порушення допущені при здійсненні розрахункових операцій. Не погоджуючись із застосованими штрафними санкціями платник податків оскаржив їх до суду. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою суду апеляційної інстанції та ухвалою Вищого адміністративного суду України позов задоволено. При задоволенні позову судами попередніх інстанцій встановлено, що при попередньому замовленні за організацію та обслуговування банкету замовником було сплачено готівкою обумовлену сторонами суму завдатку. На підтвердження факту отримання від замовника такої суми платник податків видав йому прибутковий касовий ордер, а суму завдатку оприбуткував у касі в день її отримання. У дні проведення банкетів платник податків виписав замовнику рахунки на оплату та, отримавши від нього кошти і враховуючи попередньо сплачену суму завдатку, провів зазначені розрахункові операції через РРО. Визнаючи спірне рішення недійсним у частині накладення штрафу, суди брали до уваги відсутність у діях суб'єкта господарювання порушень вимог пунктів 1, 2 ст. 3 Закону № 265, оскільки вважали, що передача замовником завдатку не була розрахунковою операцією, а тому платник податків не провів її через РРО. Однак таке застосування зазначених пунктів Закону № 265 є неправильним. Відповідно до абз. 4 ст. 2 Закону №265 розрахункова операція - це приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації товарів (послуг), видача готівкових коштів за повернутий товар (ненадану послугу), а у разі застосування банківської платіжної картки - оформлення відповідного розрахункового документа щодо оплати в безготівковій формі товару (послуги) банком покупця або, у разі повернення товару (відмови від послуги), оформлення розрахункових документів щодо перерахування коштів у банк покупця. Передбачена законодавцем можливість повернення грошових коштів у разі відмови покупця від товару чи послуги означає, що здійснення розрахункової операції під час реалізації товарів (послуг) не вимагає збігу в часі цієї операції з фактичним наданням послуг. Необхідною умовою здійснення такої операції є реалізація товарів (послуг), тобто їх продаж у результаті вчиненого між продавцем і покупцем правочину. Згідно з абз. 15 ст. 2 Закону № 265 розрахунковим документом є документ встановленої форми та змісту (касовий чек, товарний чек, розрахункова квитанція, проїзний документ тощо), що підтверджує факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) коштів, купівлі-продажу іноземної валюти, надрукований у випадках, передбачених цим Законом, і зареєстрований у встановленому порядку РРО або заповнений вручну. У пункті 3.1 Положення про форму та зміст розрахункового документа, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 01.12.00 №614, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.12.01 за № 105/5296 (надалі - Положення), зазначено, що фіскальний касовий чек на товари (послуги) - це розрахунковий документ, надрукований РРО при проведенні розрахунків за продані товари (надані послуги). Обов'язковими реквізитами фіскального касового чека є, зокрема, його порядковий номер, найменування, кількість і вартість товару (послуги), дата і час проведення розрахункової операції та напис „фіскальний чек". Пунктом 4.4 Положення, передбачено, що: реєстрація продажу товару (оплати послуги) через РРО проводиться одночасно з розрахунковою операцією; розрахунковий документ повинен видаватися покупцеві не пізніше завершення цієї операції; вона вважається проведеною через РРО, якщо дані про її обсяг уведені в режимі реєстрації. У пункті 4.5 названого Положення встановлено, що внесення чи видача готівки з місця проведення розрахунків повинні реєструватися через РРО з використанням операцій „службове внесення" та „службова видача", якщо таке внесення чи видача не пов'язані з проведенням розрахункових операцій. Суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування і послуг, зобов'язані проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані в установленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи РРО з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, і видавати такий документ на повну суму проведеної операції особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї (пункти 1, 2 ст. 3 Закону № 265). Відповідальність за невиконання зазначеного обов'язку передбачена п. 1 ст. 17 Закону № 265 у вигляді фінансової санкції у розмірі п'ятикратного розміру вартості проданих товарів (наданих послуг). Із прийняттям суб'єктом господарювання завдатку за організацію та обслуговування банкету між платником податків та замовником фактично укладено угоду щодо надання послуги та здійснено реалізацію останньої, тому отримані кошти мали б бути проведені через РРО з роздрукуванням фіскального касового чека на цю суму і з видачею його замовнику. Посилання платника податків на те, що його працівник прийняв кошти в рахунок оплати банкету для передачі іншому суб'єкту підприємницької діяльності, не маючи відповідних повноважень, не заслуговує на увагу. Оскільки суб'єктом господарювання не були виконані вимоги п. 1, 2 ст. 3 Закону №265 орган ДПС правомірно застосував до нього штрафні санкції.

 

Приклад ІІІ.

 

Про порушення при застосуванні РРО уповноваженим банком при купівлі іноземної валюти.

Позиція платника податків : прийняте за результатами перевірки податкове повідомлення - рішення не є рішенням контролюючого органу про визначення податкового зобов'язання, а визначені ним суми штрафних санкцій не є податковими зобов'язанням, а тому орган ДПС з урахуванням його повноважень не мав права їх застосовувати.

Позиція ОДПС : при здійсненні господарської діяльності суб'єктом господарювання допущено порушення законодавства у сфері застосування РРО, і як наслідок за результатами проведеної перевірки йому донараховано податкові зобов'язання та застосовані штрафні санкції.

Рішення суду : Вищий адміністративний суд України підтримуючи позицію органів ДПС, зазначає наступне. Так, за результатами перевірки ЗАТ „Ф" податковим органом встановлено невідповідність розрахункових документів, що підтверджують здійснення операцій з купівлі - продажу іноземної валюти даним фіскального акту: у реєстрі купленої валюти відсутня квитанція про здійснення купівлі іноземної валюти. Вказаний факт свідчить про порушення п. 2 ст. 4 Закону №265 відповідно до якого уповноважені банки, що здійснюють операції з купівлі-продажу іноземної валюти, а також суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють ці операції на підставі агентських угод з уповноваженими банками, зобов'язані, зокрема, проводити операції з купівлі-продажу іноземної валюти через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій з роздрукуванням у двох примірниках розрахункових документів, що підтверджують виконання цих операцій. Із матеріалів справи вбачається, що у реєстрі купленої іноземної валюти по пункту обміну валют відсутня квитанція яка підтверджує купівлю іноземної валюти. Відповідно до п. 9 ст. 4 та п. 6 ст. 4 Закону №265 уповноважені банки, що здійснюють операції з купівлі-продажу іноземної валюти, а також суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють ці операції на підставі агентських угод з уповноваженими банками, зобов'язані забезпечувати цілісність пломб реєстраторів розрахункових операцій, а також незмінність програмно-технічних засобів, що реалізують фіскальні функції, а також зобов'язані здійснювати операції з купівлі-продажу іноземної валюти лише за кошти банку. Таким чином, суд апеляційної інстанції правомірно вказує на неправильність висновку суду першої інстанції щодо того, що відсутність у банку зазначеної квитанції та відсутність відображення даної операції в програмно-технічних засобах не можуть бути доказом здійснення зазначеного в акті порушення. Також суд апеляційної інстанції правильно зазначає, що недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий суд визнав встановленими, потягла за собою неправильне застосування норм матеріального права, відповідно до п. 4 ст. 104 ГПК України є підставою для скасування рішення. Зважаючи на те, що обставини справи судом апеляційної інстанції встановлено повно й правильно, норми матеріального та процесуального права застосовані вірно, колегія суддів вважає, що підстави для скасування рішення суду апеляційної інстанції у справі відсутні. Враховуючи вищевикладене, Вищим адміністративним судом України за результатами розгляду справи залишено без змін рішення суду апеляційної інстанції як таке що прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права та правильним встановленням всіх обставин справи.

 

 

Приклад ІV.

 

Про порушення порядку складання та оформлення податкових накладних.

Позиція платника податків: податковим органом неправомірно прийняті податкові повідомлення - рішення про донарахування податкових зобов'язань та застосування штрафних санкцій оскільки платником податків при здійсненні господарської діяльності не допущено порушення норм чинного законодавства України.

Позиція ОДПС: суб'єктом господарювання при здійсненні господарської операції було порушено норми чинного законодавства України щодо порядку їх оформлення, що у свою чергу свідчить про їх сумнівність і як наслідок суб'єкт господарювання не мав права на формування податкового кредиту, оскільки у нього відсутні відповідні первинні документи (підтверджуючі, оформлені належним чином, достовірні).

Рішення суду : Вищий адміністративний суд України підтримуючи позицію органів ДПС, зазначає наступне. Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що за результатами проведеної органом ДПС перевірки ДП „Д" з питань відшкодування з бюджету податку на додану вартість складено акт, яким зафіксовано порушення п.п. 7.2.3 п. 7.2, п.п. 7.7 ст. 7, п. 1.8 ст. 1, п. 1.3 ст. 1 Закону України „Про податок на додану вартість" від 03.04.97 №168/97 - ВР (надалі - Закон №168), і як наслідок відмовлено платнику податків у бюджетному відшкодуванні. Відповідно до пп. 7.2.1 п. 7.2, пп. 7.4.1 та пп. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону №168, для включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту достатньо таких підстав, як здійснення операції з придбання товарів, наявність належним чином оформленої податкової накладної, виданої платником податку на додану вартість. Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, зокрема, з проведених податковим органом перевірок, постачальником позивача було ПП „З" і по взаєморозрахунках з ДП „Д" суми ПДВ згідно податкових накладних включені до податкових зобов'язань відповідного періоду, відображені в книзі обліку продажу товарів (робіт, послуг) та відповідають даним податкової декларації з ПДВ. Проте, відповідно до пп. 7.2.1. п. 7.2 ст. 7 Закону №168, платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; є) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку. Пунктом 18 Наказу ДПА України „Про затвердження форми податкової накладної та порядку її заповнення" від 30.05.97 №165 зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.06.97 за №233/2037 встановлено, що всі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця. Вказана податкова накладна не відповідає усім вимогам чинного законодавства, оскільки не містить печатки, що завіряє сумнівний підпис керівника, що в свою чергу є суттєвим порушенням. Аналіз викfладеного дає підстави для висновку про те, що суди першої та апеляційної інстанції при вирішенні даної справи дійшли вірного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог. Доводи касаційної скарги не спростовують правильності зазначених висновків суду апеляційної інстанції, зроблених у відповідності з вищеназваними нормами матеріального права, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення не встановлено. З огляду на викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційна скарга ДП „Д" задоволенню не підлягає, а рішення судів першої та апеляційної інстанції залишаються без змін. Недотримання порядку, визначеного ч. 2 пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону №168, допущення недоліків в заповненні податкової накладної є підставою для висновку про неправомірність віднесення понесених витрат до податкового кредиту. Вищий адміністративний суд України підтверджує правомірність висновків органу ДПС щодо зменшення сум податкового кредиту у зв‘язку з тим, що суми, які включені підприємством до податкового кредиту, не підтверджені належним чином оформленою податковою накладною. Враховуючи вищевикладене, господарська діяльність суб'єкта господарювання повинна відповідати нормам чинного законодавства України, що забезпечить правопорядок у суспільстві. При цьому наголошуємо на необхідності врахування положень інших нормативно - правових актів для забезпечення законності в діяльності різних суб'єктів господарювання, зокрема пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" від 03.04.97 №168/97 - ВР (податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом) та ст. 7 Закону України „Про державний реєстр фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів" 22.12.94 №320/94 - ВР (первинні звітні та облікові документи, пов'язані з проведенням операцій, передбачених частиною першою цієї статті, які не мають ідентифікаційних номерів, вважаються недійсними, за винятком звітних та облікових документів, у яких відсутні ідентифікаційні номери осіб, які через свої релігійні або інші переконання відмовилися від прийняття ідентифікаційного номера та офіційно повідомили про це відповідні державні органи).



Версія для друку

Близькі теми: top /
Коментарів: 0
Залишити коментар до «Податкові спори: засоби доказування, оцінка доказів»
Ім'я

E-mail



   Вхід
  Логин:
     Реєстрація
  Пароль:
    Забув пароль
  
   Пошук у статтях та новинах
 
   Курси валют на 22.05.2018
ВалютаКупівля
готівка
Продаж
готівка
НБУ
USD25,9726,0226,05
EUR30,6230,6830,64
RUB0,420,420,42